Тема 10. МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ І ТОРГОВІ ВІДНОСИНИ
10.2. Міжнародна торгівля: роль, особливості, обсяг, структура
Відкрита національна економіка взаємодіє із світовою економікою через торгові і фінансові відносини.
Міжнародна торгівля – це форма економічних відносин через експорт та імпорт товарів і послуг, яка базується на міжнародному поділі праці.
Зовнішня торгівля припускає участь усіх господарських суб'єктів країни в обміні товарами з іншими країнами. Обмін здійснюється за допомогою зовнішньоторгової інфраструктури, яка обслуговує торгові і фінансові операції між країнами.
Грошові платежі, кредитування і страхування здійснюються за допомогою банківської системи і страхових організацій.
Зовнішня торгівля припускає наявність світового ринку, який забезпечуює взаємодію експортерів та імпортерів і конкуренцію між експортерами.
Обсяг міжнародної торгівлі характеризується динамікою показників експорту, імпорту товарів та послуг і чистого експорту, їхнім відношенням до валового національного продукту.
Міжнародна торгівля:
– дає змогу переборювати обмеженість національної ресурсної бази;
– сприяє розвитку спеціалізації країни, зростанню продуктивності використання ресурсів, збільшенню обсягів виробництва;
– розширює масштаби виробництва, обмежені кривою виробничих можливостей;
– розширює місткість внутрішнього ринку і встановлює зв'язки національного ринку із світовим;
– забезпечує одержання додаткового доходу за рахунок різниці національних та інтернаціональних витрат виробництва;
– сприяє впровадженню у виробництво різноманітних прогресивних технологій або комбінації ресурсів.
Згідно з принципом порівняльних переваг, який запропонував Д. Рікардо у 1817 р., сукупний обсяг продукції буде максимальним тоді, коли кожний товар вироблятиметься тією країною, в якій історично склалися нижчі витрати на одиницю продукції.
Вільна торгівля, яка базується на принципі порівняльних переваг, дає можливість світовій економіці досягти ефективнішого розміщення ресурсів і вищого рівня матеріального добробуту.
Законодавче забезпечення зовнішньоторгових операцій визначає два основних типи зовнішньоторгової політики:
1. Протекціонізм, який захищає національне господарство. Протекціоністська політика за допомогою мит або адміністративного регулювання торгівлі спрямована на захист однієї або кількох галузей виробництва від іноземної конкуренції. Вона зменшує або зводить до нуля вигоди від спеціалізації.
Протекціоністські заходи:
Тарифи, що визначають розмір державних грошових зборів з товарів, цінностей і майна (мито) при перетині кордонів країни.
Адвалерне мито – фіксований процент з ціни товару.
Особливе мито – тверда ставка за встановлену одиницю товару (вага, обсяг тощо).
Складне мито – одночасне вилучення адвалерного і особливого мита.
Нетарифні бар'єри:
Квотування імпорту-експорту – встановлення квот на ввіз чи вивіз товарів у кількісному або вартісному вираженні.
Добровільне обмеження експорту – зобов'язання обмежити або не розширювати обсяг експорту.
Технічні та санітарні стандарти.
Складна митна процедура.
Валютні обмеження імпорту товарів.
2. Вільна торгівля не впливає на співвідношення експорту та імпорту, а є лише фіксуючою операцією.
Торгові відносини між країнами визначаються також договорами. Існує принцип найбільшого сприяння, який обумовлюється в договорі про взаємне надання прав та пільг. Ціни товарів на світовому ринку визначаються попитом, пропозицією і впливом монополії. Наслідком зовнішньої торгівлі є сальдо торгового балансу. Яке показує різницю між експортом та імпортом. При позитивному результаті торговий баланс має активне сальдо.
Збільшення експорту дає позитивні ефекти:
– збільшується зайнятість, обсяг виробництва і доходи;
– уникаються кризи надвиробництва;
– збільшується обсяг закордонної валюти; яку отримує держава.
